Приходь…

Ця книга не виходить у мене з голови. Сумна, красива, по-справжньому українська. Герої полюбилися, буду за ними сумувати. Лукаш, Юліана… Жаль, не судилося бути разом.
А які тут міфологічні істоти. Звичайно ж під виглядом людей.
Чорт Франц, слуга чорнокнижника Йогана, про якого згадувалося ще в Юрій Винничук - Танґо смерті , упир-поет Ульріх.
Цей красень-блазнюк Ульріх. Боже, які він писав вірші! Дякую вам за них, Юріє Павловичу!
Як пісня вони, як подих, як спокійний і безкрайній сум. Як вічність…

Коли прийти? Приходь либонь весною,
Бо нині бачиш — вечір і сльота,
Тумани, мов орли над головою,
І ти така похмура і не та.
І все навколо дике й непривітне,
Що в дощовій краплині нишкне страх,
Уже себе самих останні квіти
Слухняно розпинають на вітрах.
А дні такі бездонні і бездомні
Повз наші вікна линуть вдалину,
І кішкою набридливою втома
Своїм нявчанням хилить нас до сну.
І ти така далека і печальна,
Хоч і покірно-тиха, як колись,
Побіля ніг твоє сумне мовчання,
Немов калюжі крови розлились.
Хай божевільний вечір диригує
Симфонією тиші і журби,
Та свічка щось уперто нам віщує
І радить мені більше не любить.
А ти приходь, та тільки не востаннє...
Руками посвіти собі в імлі.
Приходь в ту ніч, коли мене не стане,
Коли й тебе не буде на землі.